Warning: session_start(): open(/var/www/fastuser/data/tmp/sess_fpoqprmikomvdfcr2hs2s4d2j3, O_RDWR) failed: No space left on device (28) in /var/www/fastuser/data/www/chernovtsy.ukraines.news/wp-content/plugins/wpgrabber/init.php on line 13
Олександр Абдуллін: що приховує «гаманець Тимошенко». Частина 1 - Новини Чернівців
Головні новини

Олександр Абдуллін: що приховує «гаманець Тимошенко». Частина 1

Чому Юлія Тимошенко зайняла на виборах друге, а лише третє місце? Це питання їй варто поставити того, хто фінансував і направляв її виборчу компанію, тобто Олександру Абдулліну.

П’ять років тому він зайняв біля неї місце, що звільнилося після втечі Олександра Турчинова, але, схоже, вельми погано справляється зі своїми обов’язками. Абдуллін не зумів добитися перемоги Тимошенко в 2014 році, підвів її на нинішніх президентських виборах, і цілком може провалити «Батьківщину» на майбутніх парламентських. Мимоволі виникає питання, а чи не засланий він козачок? І він цілком логічний, якщо згадати про далекого минулого Абдулліна.

Як журналіст став газовим олігархом?

Абдуллін Олександр Рафкатович (етнічний татарин) народився 29 червня 1962 року в Києві, де і виріс у старовинному будинку на вулиці Леніна (тепер Богдана Хмельницького). Квартира у ньому належала ще дідусеві Абдулліна, який у 30-ті роки був академіком і проректором КДУ ім. Шевченка, він загинув у 1941-му, будучи бійцем ополчення.

Після закінчення середньої школи, Абдуллін відправився на київський завод «Точелектроприлад», де оформився учнем токаря, а потім двічі (в 1979 і 1980-му) намагався вступити на географічний факультет КДУ, але провалювався. Зрештою, його таки наздогнала довга рука радянського військкомату. За його словами, в армію його відвезли на чорній «волзі», так і служив він у частині ППО у Василькові (25 км від Києва), маючи можливість проводити звільнення будинку. Демобілізувавшись у 1983-му, Абдуллін ще цілий рік десь околачивал груші, і лише у 1984-му вступив до КДУ на факультет журналістики, куди його запросив знайомий декан. Університет він закінчив у 1989-му, тому вирахувати рік надходження нескладно.

Ці дивацтва породили чимало чуток про те, чим насправді міг займатися молодий чоловік, який значився токарем на заводі. Тим більше, що після цього у Абдулліна почалося небувале везіння: у 1985-му студент-другокурсник почав підробляти в кількох виданнях, у тому числі в таємничій англомовній газеті «News from Ukraine» (інформації про такому виданні не знайдено), після закінчення вузу він зробив миттєву кар’єру в «Робітничій газеті» (від журналіста до комерційного директора), а потім в 1992-му різко перескочив у великий бізнес.

Звичайно, сам Абдуллін не з простої сім’ї, так і його дружина Тетяна Ростиславівна теж (а до Абдуліна вона нібито була дружиною сина члена ЦК КПУ), але все ж про нього розповідали різне. Наприклад, що до і після армії Абдуллін вів веселе життя радянського мажору (наскільки дозволяли доходи батьків), що одного разу він так серйозно «влип», що був змушений погодитися співпрацювати з радянськими органами. Що нібито спочатку він допомагав їм виявляти «антирадянщиків» (звідси і робота на невідому англомовну газету), а потім був переключений на роботу з київськими ОЗУ. Де і познайомився зі своїм «старшим товаришем» Олександром Волковим, який, п даними SKELET-info, з молодості був приставлений як агент Карного розшуку до свого сусіда Володимира Киселю (покійний київський «авторитет» на прізвисько Дід).


Олександр Волков

Все це, звісно, лише чутки. Однак на початку 90-х, коли вся Україна була втягнута в кризу та гіперінфляцію, мало хто міг дозволити собі буквально купатися в доларах. Для цього потрібно було мати доступ до експортних ресурсів, а також великі зв’язки у владі, в правоохоронних органах і в кримінальному світі. Абдуллін ж тоді не просто розбагатів, він увійшов в число перших українських олігархів, які піднялися на нафті і газі. І що цікаво, досі приховує, як саме це йому вдалося! Стало бути, там є що приховувати…

У 1989-му молодий випускник журфаку подвизався зробити серію фотографій з видами Чорнобильській АЕС. З допомогою знайомих отримав дозвіл і супроводжуючого з дозиметром, а потім за допомогою все тих же знайомих опублікував ці фото в західній пресі – і, мабуть, знову-таки з допомогою знайомих, отримав за це міжнародну премію в конвертованій валюті, на яку купив собі в Києві окрему квартиру (за чутками, у якогось репатріанта). А в якості бонусу журналіст Абдуллін отримав посвідчення «ліквідатора» — яким він має пільги та виплати від держави.

У 1992 році, кинувши «Робочу газету» шлях журналіста, Абдуллін став директором фірми «Інтертрейд» — інформація не збереглася (або була ретельно видалена). Пропрацювавши там кілька місяців, він перейшов на посаду віце-президента сумно відомої корпорації «Республіка», створеної Ігорем Шаровим та Ігорем Бакаєм. В історії України ця корпорація увійшла на хвилі великого газового скандалу, завдавши державі збитків майже на півмільярда доларів (а тоді долар був в рази «міцніше» нинішнього). І до речі, на відміну від схожого скандалу з корпорацією ЄЕСУ, він не мав такого резонансу і продовження: про те, що Бакай і його компаньйони (включаючи Абдулліна) взули держава на таку величезну суму, все швидко «забув». Що дозволило їм спокійно провернути свої такі афери. І знову питання – чому?

Афери «Республіки»

Питань стане ще більше, якщо згадати, ким були тоді засновники «Республіки». Перший – кіровоградський бізнесмен Ігор Шаров, який з братами відкрив фірму «Інкопмарк», що стала одним із засновників «Республіки». За інформацією джерел SKELET-info, Ігор Шаров перебрався до Києва завдяки зв’язкам свого старшого брата-міліціонера з колишнім начальником Кіровоградського обласного УМВС Юрія Кравченка (майбутній міністр МВС). Це сталося якраз тоді, коли Кравченко з 1993-го року став головою Державного митного комітету України, тобто відкрив «Республіці» ворота митниці. Ну, тут більш-менш зрозуміло.

Другий – Ігор Бакай, до 1993 року «перебивавшийся» торгівлею продуктами, і раптом злетів до президента однієї з найбільших газових компаній, ще й безкарно обокравшей державу на півмільярда баксів. А ось секрет його успіху дивує так само, як і кар’єрний зліт його помічника Абдулліна. Можливо, він дійсно доводиться племінником першому президенту Леоніду Кравчуку, про що не раз повідомляли різні джерела. Але можливо, справа була в інших, зовсім не родинні зв’язки Бакая з найбільшими ОЗУ Києва і їх високими покровителями.

Коли на виборах 2002 року Бакай балотувався по мажоритарному округу в Рівному, то він запам’ятався там своєю політичною рекламою в суспільстві братів Кличків. Це, до речі, був перший випадок, коли Кличко брали участь у великій політиці, хай і лише в якості команди підтримки. Так от, ще в 1997-м Бакай став основним спонсором Віталія Кличка, але близько зійшовся з цією зіркою спорту ще на початку 90-х, коли той був протеже кримінального авторитета Рибки (Віктора Рибалко). Можна було б припустити, що Бакай «викупив» Кличка у Рибки, але це не так. Тому що на початку 90-х вони всі були однією командою: і Бакай, і Кличко, і Рибка. Тоді ж до команди приєднався Олександр Абдуллін, пов’язаний з іншою командою — Олександра Волкова та Володимира Киселя (Діда). Всіх їх (включаючи Шарова) об’єднав великий бізнес, який здійснювався через корпорацію «Республіка». До якого також мали відношення Семен Могилевич і його київський «смотрящий» Олександр Пресман. До речі, коли в 1997 році Кисіль опинився в СІЗО, то гроші на його викуп (мільйон доларів) дав Бакай, заносив ж їх в УБОЗ Пресман.


Ігор Бакай і брати Клички

Бізнес цей почався зовсім не з газу, але історія перших великих угод «Республіки» знаходиться, що називається, похованої в бетоні. Схоже, що через корпорацію проходив потік масштабного розграбування України і всіляких афер, в яких брали участь як високопоставлені чиновники, так і кримінальні «авторитети». До наших днів дійшла інформація лише про одній угоді (можливо, скоро відкриються й інші), та й то не повністю. А саме: банк «Україна» видав невеликому банку «Альянс» кредит у розмірі 30 мільярдів карбованців, на який була придбана партія діамантів (можливо, з державних фондів), потім ці діаманти були продані через «Республіку» в Узбекистан вже за 110 мільярдів. Зрозуміло, карбованці в Узбекистані не друкувалися. Мова йде про бартерних операціях, в ході яких «Республіка» отримала за ці діаманти (або за кредит, заставою якого вони були) певний товар на вказану суму – і його потім теж вигідно перепродали. З української сторони покривав угоду, до речі, Віталій Масол, який незабаром після цього знову став прем’єром.

Очевидно, що подібних угод було чимало, і саме вони дозволили Бакая (і супроводжуючому його Абдулліну) швидко протоптати доріжку в палаци середньоазіатських «емірів», де він домовився про бартерних газових схемах. Ситуація була наступна: на початок 1994 року держкомпанія «Укргазпром», через гіперінфляцію і кризи неплатежів, заборгувала Росії і Туркменістану величезні суми за газ – і їй просто перестали продавати (а у лютому 1994-го російський «Газпром» вперше на дві доби зупинив транзит газу через Україну). Це стало причиною того, що закупівлями газу в Україні стали займатися ті, хто міг за нього заплатити – то є приватні компанії. «Ітера» і «Співдружність» (з 1995 року — ЄЕСУ) закуповували газ в основному в Росії, а «Індустріальний союз Донбасу» в Узбекистані, і обслуговували інтереси своїх власників. «Республіка» повинна була стати посередником між «Укргазпромом» і Туркменістаном, і в першу чергу розрахуватися за старі борги — саме на це її і благословив готувався до дострокових виборів Леонід Кравчук.

Статутний капітал «Республіки» становив близько 4 тисяч доларів, газовий борг України перед Туркменістаном — 672 мільйони доларів. Своїх грошей у «Республіки» фактично не було, тим не менш, користуючись «необмеженим кредитом» від Кабміну і президента, за кілька місяців 1994 року «Республіка», під керуванням Бакая, Шарова та Абдулліна, як-то розрулила старі борги «Укргазпрому». Причому так, що туркменський президент Ніязов став великим другом Бакая – то є напевно отримав з цього хороші «відкати». Однак ублаження «туркменбаші» дорого обійшлися українським підприємствам, чия відправлена в Туркменістан продукція залишилася несплаченою, а взяті в українських банках кредити не були повернуті. Те ж саме відбулося і з туркменським газом, поставленим за новими договорами в 1994 році: «Республіка» майже розрахувалася за нього з Туркменістаном, проте знову нічого не повернула ні українським підприємствам і банкам, ні в український бюджет.

Куди ж поділися гроші? За інформацією джерел SKELET-info, значна частина пішла на фінансування виборчої компанії Кравчука (президентські вибори), плюс у виборчі фонди кількох чиновників і бізнесменів, які балотувалися по мажоритарних округах (парламентські вибори). Мабуть це і стало основною причиною того, що після виборів «Республіка» просто швидко згорнула свою діяльність. Але ось нова загадка: в сховищах «Укргазпрому» ще два роки (!) лежали недоторканими 2,2 мільярда кубометрів газу, що належали «Республіці» — і ніхто не посмів їх конфіскувати в рахунок сплати боргів корпорації перед бюджетом і державними підприємствами, що досягали півмільярда доларів! Більш того, незабаром документація «Республіки» згоріла під час таємничого пожежі у її головному офісі.

Шахраї з «Інтергазу»

У лютому 1995 року в Сімферополі було засновано ЗАТ «Інтергаз» (ЄДРПОУ 22298336). Вже давно це нічим не примітна фірма, що займається не зрозумій чим і неохайно переписана на якихось підставних осіб. Однак саме з неї почався новий масштабний проект Бакая і Абдулліна. За кілька місяців вони зареєстрували в Україні ряд однойменних дочірніх компаній, головний холдинг в Києві (АТЗТ «Інтергаз»), а в Пенсільванії (США) компанію «Intergas Inc» — директором якої став Ігор Шаров. Головний офіс «Інтергазу» в чині президента ЗАТ очолили Олександр Абдуллін, який залишався на цій посаді до весни 1998 року, поки не отримав мандат народного депутата, і Ігор Шаров (голова ради правління).


Олексій Івченко

Цікаво, що першим віце-президентом «Интергеза», тобто заступником Абдулліна, став тоді івано-франківський бізнесмен Олексій Івченко – майбутній скандальний глава «Нафтогазу» і майбутній власник лопнув «Єврогазбанку», обувшего вкладників і кредиторів на 2,18 мільярда гривень. Саме з посади в «Інтергазі», в команді Бакая, Абдулліна, Пресмана і Киселя почалася його стрімка газова кар’єра. Але яким вітром його туди занесло, теж залишилося таємницею. Івченко – дуже темна конячка, відомо лише, що він був людиною від якоїсь угруповання, контролювала в Галичині нафтогазовий бізнес і вирішила брати участь у великій задумі Бакая.

Разом з Бакаєм, Абдуллін неодноразово їздив в США, де вони займалися придбанням дорогої нерухомості за гроші, виведені з українського «Інтергазу» в його пенсільванський філія «Intergas Inc». Знову ж таки, було відомо, що «ранчо» собі там купили Бакай і Куль, а ось інформація по Абдулліну знову опинилася ретельно віддаленої. Рівним чином, як і всі подробиці про діяльність «Інтергазу», хоча приховати їх було не просто: корпорація була найбільшим імпортером газу. Тільки в 1996-м «Інтергаз» придбав у «Газпрому» 10 мільярдів кубометрів блакитного палива за ціною 80 доларів — це набагато дорожче, ніж туркменський газ (по 55), проте з якоїсь причини «Інтергаз» переключився з Туркменістану на Росію. Можливо, прізвище цієї причини була Пресман – був «смотрящим» від Могилевича, який в свою чергу був зацікавлений у продажу російського газу (не «газпромівського», але через «Газпром»).

Однак у тому ж 1996 році прем’єром став Павло Лазаренко, який протегував корпорації ЄЕСУ (Юлія Тимошенко). Справи у «Інтергазу» пішли не так добре, як могли б, проте команда Бакая-Шарова-Абдулліна встигла підлеститись до Леоніду Кучмі. Ще в 1996-му Ігор Шаров, перебежавший з Компартії (газовий олігарх обирався в Раду як комуніст) у пропрезидентський «Конституційний центр», був призначений представником Кучми у парламенті. А в 1997-му Ігор Бакай був призначений заступником міністра нафтової і газової промисловості України. Через кілька місяців Бакай закинув афери з приватними компаніями і створив державну корпорацію «Нафтогаз України» — в яку увійшли структури розваленого «Укргазпрому» і «Укргазу». За задумом Бакая, «Нафтогаз» став газовим монополістом, тому діяльність усіх інших газових компаній була згорнута.

Як «племінник Кравчука» так швидко зумів увійти в довіру до Кучми? Можливо, цьому посприяв Олександр Волков, який фінансував Кучму на виборах 1994 року і з тих пір входив у найближче оточення Леоніда Даниловича. Ну а спільним ланкою між Бакаєм та Волковим був «авторитет» Кисіль.


Олег Рафальський

До того часу Олександр Абдуллін і сам розжився мандатом, обравшись навесні 1998-го до Верховної Ради по виборчому округу №97 (Київ) і влившись в ряди вічних нардепів — він вже 21 рік, що називається, » не вилазить з парламенту. І це йому дуже придалося вже в тому ж 1998-му році, коли Генпрокуратура порушила кримінальну справу проти Абдулліна і трьох його партнерів: Олега Рафальського, Валерія Акопяна та Олега Зельдіна.


Валерій Акопян

Акопян був головним бухгалтером «Республіки» та «Інтергазу», тобто безпосереднім учасником всіх їх брудних схем. Рафальського називали людиною Шарова — він теж з «кіровоградських», але в «нульових» приєднався до «донецьких» і довго вірно служив Януковичу, зробивши кар’єру заступника його Адміністрації (2010-2014), після чого перебіг служити Турчинову, а потім Порошенко. Про Зельдине інформації не збереглося, можливо, він був тісно пов’язаний саме з Абдулліним, який теж ретельно підчищав своє минуле.

Цій четвірці інкримінували масштабні афери з бартерними операціями із закупівлі газу, крадіжці грошей у держпідприємств, отпускавших продукцію для бартерних розрахунків за газ, несплату величезних сум у бюджет, а також у відмиванні брудних грошей через «Укргазбанк» та переказу великих сум за кордон (у тому числі в США). Справі дали хід, слідчі вилучили в «Укргазбанку» пачки документів. Однак потім за наказом зверху розслідування згорнули, документи повернули банку, а про справу забули — після чого знову сталася пожежа, і всі докази нібито згоріли. Як бачите, Абдуллін спалював докази в самому буквальному сенсі цього слова!

Сергій Варіс, для SKELET-info

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…

«>

11.04.2019
10:49
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top

Warning: Unknown: open(/var/www/fastuser/data/tmp/sess_fpoqprmikomvdfcr2hs2s4d2j3, O_RDWR) failed: No space left on device (28) in Unknown on line 0

Warning: Unknown: Failed to write session data (files). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/var/www/fastuser/data/tmp) in Unknown on line 0