Новини Корупції

Торгівля українською зброєю — бізнес Кремля. До цих пір?

Торгівля українською зброєю — бізнес Кремля. До цих пір? 11.04.2019

Реальність мало схожа на пригоди Віктора Бута, життєпис якого лягла в основу голлівудського блокбастера «Збройовий барон». Так само незначною мірою відображають стан справ у цій сфері недавні журналістські розслідування моїх українських колег. Торгівля зброєю зазвичай корумпована і пов’язана з організованою злочинністю. Як саме.

Я більше трьох років вивчаю галузь торгівлі зброєю, насамперед, її темну сторону — контрабанду, корупційні оборудки та інші незаконні або сумнівні операції. Такі дослідження стали більш-менш регулярними, коли після однієї моєї публікації на цю тему я отримав анонімний лист (очевидно, від функціонера з держконцерну «Укроборонпром», який явно переслідував якісь особисті цілі), що містив скан-копії деяких контрактів одного з підприємств концерну, які вказували на величезні махінації в оборонній галузі.

Трохи раніше я ознайомився з ґрунтовним дослідженням американської неурядової організації C4ADS під назвою Mapping Facilitators of Russian and Ukrainian Arms Transfers (Координати російських і українських поставок озброєнь), опубліковане у вересні 2013 року. Згодом, отримуючи матеріали як з відкритих (в основному), так і з закритих джерел, я зміг сформувати уявлення, як орудують «збройові барони».

Тіньову сторону торгівлі озброєннями (навіть на формально «білих» збройних угодах, не тільки в Україні, але і на Заході, нерідко лежить тінь зловживань — невиправдане завищення цін, «відкати» та інша корупція) — екосистема, яка перебуває в стані хиткої рівноваги і населена дивними хижими істотами, які, коли виникають сприятливі умови, діють як єдиний організм. Організаційно, як і більшість мафіозних співтовариств, вони перетворюються в картель.

Один з найбільших і найбільш стійких збройних картелів у світі відомий західним розвідкам під умовною назвою «Мережа «Одеса». Саме його вперше публічно описали дослідники з проекту C4ADS.

Мережа «Одеса»

З моменту набуття незалежності Україна стала одним з провідних гравців на світовому ринку озброєнь. Особливо високі щаблі вона займала в тіньовому його сегменті.

Починаючи з 1991 року, формується мафіозний картель «Мережа «Одеса». Його основою стали високопоставлені вихідці з радянської оборонної галузі, торгового флоту і т. д., і бізнесмени-авантюристи. Менш ніж за десять років «Одеса» перетворилася в потужну транснаціональну організацію з власним флотом та логістичною мережею, здатної доставити будь-який товар майже в будь-яку точку світу і в будь-яких обсягах.

Як відзначають автори Mapping Facilitators of Russian and Ukrainian Arms Transfers, головною гіпотезою їх дослідження є припущення про те, що розташовані в Одесі фірми були основою більшості поставок російських і українських озброєнь і ключовими вузлами в мережі.

C4ADS, проаналізувавши зв’язку в мережі, прийшов до висновку, що компанії і персонал в Одесі перебували (і певною мірою перебувають досі. — прим. авт.) у центрі складного і заплутаного механізму підприємств та осіб, метою якого є забезпечення поставок зброї в будь-якому обсязі в будь-яку задану точку.

«Ці «гіперзв’язки» включають в себе і інші компанії Одеси та їх партнерів за кордоном, — йдеться в дослідженні. — Ми вважаємо, що унікальний доступ одеських компаній до всіх необхідних компонентів — від великотоннажних суден і кваліфікованих екіпажів впливових чиновників оборонно-промислового комплексу — допомагає пояснити їх визначну роль в сутінковому світі торговців зброєю».

Дослідники відзначають, що морський бізнес Одеси — заплутаний клубок фірм, дочірніх компаній, спільних підприємств, персоналу, загальних приміщень та обладнання, спільних клієнтів, родинних відносин та багатьох інших складових. До деякої міри бізнес так працює скрізь, здійснюючи законні, напівзаконні і незаконні операції. Незважаючи на це, «Мережа «Одеса» у свій час транспортувала зброї на мільярди доларів в зони, що перебувають під ембарго, в зони конфліктів і стратегічним конкурентам США (насправді подекуди мережа виконує контракти і в інтересах США. — прим. авт.).

Американські дослідники виділяють в мережі кілька груп.

Група Kaalbye.

C4ADS називає її засновниками колишнього міністра транспорту України Ігоря Урбанського (батько народного депутата Олександра Урбанського) і коли-то пов’язаного з російським олігархом Борисом Березовським одеського бізнесмена Бориса Когана (помер у 2017-му).

Коган був також пов’язаний з найбільш впливовими фігурами в російському оборонно-промисловому комплексі, включаючи топ-менеджмент концерну «Ростех». Найбільш відомі «операції», в яких, на думку американських дослідників, брали участь структури з групи Kaalbye — продаж в Іран і Китай радянських крилатих ракет з українських арсеналів і таємні поставки російських ЗРК С-300 авторитарного режиму в Венесуелі.

Об’єднання Varamar, White Whale, Nortrop і Barwill.

В тій чи іншій мірі до фірмам з цієї групи причетні брати Олександр і Андрій Варваренко, а також якийсь Андрій Полтавець. Суду, які перебували в управлінні цієї групи, були помічені в транспортуванні російських озброєнь і боєприпасів до Сирії і Уганду.

Зазначу, що приблизно півтора роки тому Олександр Варваренко прислав мені електронний лист, в якому категорично заперечував свою причетність і причетність кого-небудь з членів його сім’ї до незаконної торгівлі зброєю і «Мережі «Одеса». Він не заперечує, що його компанії займаються транспортуванням озброєнь, але підкреслив, що бере участь тільки в чисто легальних угодах. Бізнес же учасників «Одеси» він у листуванні назвав «бандитським».

Ця одеська компанія стоїть в центрі групи інших фірм, що спеціалізуються на військовій логістики. Має глибокі зв’язки з згаданій вище Kaalbye і впливовими особами в оборонно-промисловому комплексі. Її спеціалізація — транспортно-експедиційний бізнес, організація перекидання товарів українськими залізницями в порт і далі морем до місця призначення.

Серед її постійних партнерів були помічені «Укрспецекспорт», «Укрінмаш», Міноборони України та ізраїльська компанія LR Avionics. Головна компанія групи, як стверджує C4ADS, належить Юрію Тупчию, Ігорю Kolesovu і Олександру Тарасику, які до цього служили на держпосади в області військово-морської логістики в Одесі.

Дослідники C4ADS відзначають, що в 1990-х Phoenix Shipping очолював якийсь Ігор Левітін, який згодом, у 2004-2012 роках очолював Мінтранс РФ, а потім став особистим радником Володимира Путіна. У C4ADS вважають, що Phoenix Shipping разом з іншими учасниками «Одеси» була причетна до постачання озброєнь в Південний Судан, де триває громадянська війна.

Група Альперіна

Вадим Альперін, одеський бізнесмен з ізраїльським громадянством, відомий також як «король контрабанди». У 2017 році його ім’я прогриміло на всю Україну після невдалої спроби дати хабар у $800 тис. детектива НАБУ, який розслідував оборудки «короля контрабанди на митниці. Вадим Альперін контролює компанії Waterlux AG і Tomex Team. Компанії Waterlux AG належало горезвісне судно Faina, яке перевозило українські важкі озброєння і було захоплене сомалійськими піратами.

В тему: Вадим Альперін. «Король» одеської контрабанди

Дослідники з C4ADS вважають, що Вадим Альперін пов’язаний з сирійським бізнесменом з сумнівною репутацією Юсефом Харесом — особистим радником колишнього президента Віктора Ющенка. Хареса також вважали тісно пов’язаним з одним з лідерів «російської мафії», Семеном Могилевичем.

«Мережа «Одеса» є однією з ключових, а саме логістичної ланкою в операціях зі зброєю — як цілком легальних (крім українських та російських державних збройних концернів, її клієнтами іноді виступають західні структури), так і очевидно злочинних. Однак не можна упускати з уваги фінансову та корпоративну складову збройового картелю.

Фінансова мережа

Незважаючи на те, що левова частка офісів компаній з «Мережі «Одеса» фізично базуються в Одесі, а більшість їх фактичних засновників якщо не одесити, то вихідці з цього міста, де-юре власниками цих юросіб виступають LLP — limited liability partnership — товариства з обмеженою відповідальністю, підставні фірми, розкидані по офшорам в різних куточках світу.

Але в центрі цієї глобальної «пральні» стоїть компанія International Overseas Services (IOS), яка разом з дружніми панамськими офшорами Cascado AG і Systemo AG задовольняє (або, принаймні, до недавнього часу задовольняла) потреби в підставних фірмах для виводу та відмивання грошей всіх бажаючих з території колишнього СРСР — лідерів оргзлочинності: корумпованих чиновників, продажних силовиків і нечесних «совкових» бізнесменів, які хотіли піти від податків.

Офшори IOS були (і за моїми даними певною мірою досі залишаються) важливою складовою безпосередньо «Мережі «Одеса», що є ключовою ланкою збройового синдикату. Однак безпосередньо корупційні фінансові потоки в період Януковича були переформатовані в єдину вертикаль.

Час «младоолигархов» Януковича

Якщо в часи Віктора Ющенка, відверто слабкого президента, корумповане оточення за спиною лідера тягнуло в різні сторони все, що погано лежить, то команда Віктора Януковича, як тільки у неї дійшли до того руки, почала вибудовувати в оборонній галузі чітку вертикаль. У грудні 2010 року в рамках адміністративної реформи» був створений державний концерн «Укроборонпром».

Він об’єднав під своїм дахом не тільки оборонні заводи і конструкторські бюро, але і державні компанії-спецекспортери, такі як «Укрспецекспорт», «Спецтехноекспорт», «Укрінмаш» тощо, які, власне, і займаються міжнародною торгівлею зброєю нібито в інтересах української держави.

Протягом перших двох років існування державного оборонного гіганта в оточенні Януковича йшла більш або менш жвава боротьба за контроль над ним. Трохи більше року очолював колишній директор «Укрспецекспорту» Дмитро Саламатін, який у 2012-му пішов на підвищення і став міністром оборони.

У концерні його замінив колишній підлеглий по «Укрспецекспорту» Дмитро Перегудов. І як раз в той час досяг піку свого впливу очолюваний Олександром Януковичем, сином тодішнього президента, клан «младоолигархов». У полі їх зору потрапляли все більш або менш прибуткові галузі, тому «Укроборонпром» обійти своєю увагою вони просто не могли.

За ініціативою старшого сина Януковича, який у той час заручився підтримкою щойно призначеного міністра оборони Павла Лебедєва, в 2012-му гендиректором «Укроборонпрому» було призначено вихідця з Донецька Сергій Громов, колишній менеджер зі структур Ріната Ахметова.

Втім, «младоолигархи» додатково прибудували в держконцерн власного «наглядача» — Максима Глущенко, який був добрим знайомим першого віце-прем’єра в уряді Миколи Азарова Сергія Арбузова і партнером у нафтогазовому бізнесі еталонного «младоолигарха» Сергія Курченко. Завдяки таким зв’язкам Глущенко тоді навіть отримав у причетних колах прізвисько «зброяр Курченко».

Втім, наближені до тіла тодішнього президента персонажі, так би мовити, сиділи на потоках, проте архітекторами корупційних схем в «оборонці» вони не були. Вони стали «наглядачами», а основну роботу з планування та реалізації виконували керівники департаментів, управлінь і відділів держкомпаній-спецекспортерів на кшталт «Укрспецекспорту».

До речі, зазвичай це — не гориллоподобные бандити або пузаті червонопикі директора радянського зразка, а досить молоді, 35-45 років люди з хорошою освітою, знанням мов і міжнародного права, так сказати, утворені авантюристи (можна, звичайно, прямо сказати: освічені аферисти).

Чиновники від оборонпрому орудували, якщо розібратися, за досить простою схемою. При майже будь-якому експортному контракті (а до 2014-го більшість їх були експортними) у схемі з’являлася зарубіжна компанія-агент, яка нібито за дорученням спецекспортера забезпечувала укладення угоди з іноземною стороною. Компанія-агент зазвичай являла собою офшорку з британської, саудівської або еміратської юрисдикцією, записану на «відповідального секретаря», без єдиної душі в штаті.

Всі роботи по підготовці угоди насправді виконували штатні укроборонпромовские «освічені авантюристи», а не офшорний «агент», однак за його «послуги» платилося від 5% до 20% (бувало і більше) від суми контракту на рахунок підставної офшорної фірми.

Втім, найбільші угоди, за якими «збройова мафія» розраховувала отримати «профіт» в десятки мільйонів доларів, зазвичай зривалися, причому з божевільними скандалами (інформовані джерела стверджують, що палиці в колеса нашим «комбінаторам» вставляли російські «колеги»).

У 2009-му, у сутінках «помаранчевого режиму», ряд оборонних підприємств за допомогою державної зовнішньоторговельної фірми «Прогрес» (також входить до складу «Укроборонпрому») уклала з Міністерством оборони Іраку контракт на поставку партії військово-транспортних літаків і БТР. Вартість контракту — $557 млн. З цієї суми $82 млн планувалося витратити на юридичні консультаційні послуги.

Після 2010 року з тих $82 млн значна частина — $30 млн — безслідно зникла. Майже $10 млн були нараховані за «консультаційні послуги» офшорній фірмі Mirage Sar з офісами в Лівані і ОАЕ. Це незважаючи на те, що напівмільярдний іракський контракт зрештою був зірваний і, здавалося б, консультанти свого винагороди не заслужили.

12 листопада 2013 року грецька берегова охорона затримала судно Nour M, везущее в Лівії (всупереч забороні Радбезу ООН) величезну партію боєприпасів вартістю близько $17 млн. Згодом з’ясувалося, що структури «Укроборонпрому» за контрактом з лівійськими військовими повинні були доставити в цю північноафриканську країну озброєння і боєприпаси на десятки мільйонів доларів, втім, це угода, як і іракський контракт, було зірвано. Однак незважаючи на це, фірма Mirage Sar, яка, як і в іракській історії, притягувалася як «консультанта», отримала свої $1,7 млн комісійних.

З української сторони лівійське угоду підписували директора (нині колишні) «Укрінмашу» і «Спецтехноекспорта Станіслав Хош і Євген Тришновский. Фірму Mirage Sar окремі мої джерела пов’язували з тепер уже колишнім радником Віктора Януковича Алі Фаядом, родичем провідного діяча ісламістського угрупування «Хезболлах» (самого Алі арабська преса називала резидентом «Хезболлах» в Європі).

У 2014-му Фаяда на вимогу ФБР заарештувала поліція Чехії — ліванця звинуватили у спробі продажу зброї колумбійської терористичної організації FARС. Десь через рік Чехія була змушена Алі Фаяда відпустити в обмін на життя п’ятьох чеських громадян, захопленими ісламістами в Лівані в якості заручників.

Ще один пікантний штрих до цієї історії: на судні Nour M, на якому доставляли боєприпаси з України до Лівії, грецькі правоохоронці виявили сліди перевезення кокаїну.

Ці приклади я навів, щоб читач мав уявлення, інтереси яких «організацій» часом перепліталися навколо української торгівлі зброєю.

За даними Генеральної прокуратури, найбільше українських озброєнь було розпродано до 2005 року. Скільки саме, на яку суму і куди — мабуть, ми точно вже ніколи не дізнаємося, оскільки більша частина документації «загубилася». Якщо не враховувати цей період, то, за даними ГПУ, найбільш жваво торгували зброєю при Ющенко — у армії забрали і продали бог знає куди озброєнь на 2,073 млрд грн, тоді як за часів Януковича — на 1,071 млрд.

Втім, підлеглі Луценка не враховують угоди Януковича, які зірвалися, так би мовити, з незалежних причин. Вартість тільки останній з них сягала понад $500 млн, що за «довоєнного» курсом у вісім гривень за долар перевищує 4 млрд грн.

Протягом лютого-березня 2014 року, коли в країну прийшла війна, компанії з структури «Укроборонпрому» — «Спецтехноекспорт» і «Укрінмаш» — уклали контракти на постачання до Саудівської Аравії озброєнь більш ніж півмільярда доларів. «Комісія» підставної фірми Triangle Group Incorporated в цій угоді могла б скласти більше $100 млн, але війна і скандал в публічній площині внесли свої корективи.

В самій угоді, крім корупційної складової, «зрада» була куди більшою. Справа в тому, що танки радянського зразка, БМП, Бтр, керовані ракети і т. п., повинні були надіслати того контрактом, не стояли, не стоять і не будуть стояти на озброєнні армії Саудівської Аравії. Тому можна лише гадати, в чиїх руках зрештою могло виявитися зброю.

«Схематоз» в умовах війни

Після початку російської агресії змінилася як структура експорту-імпорту, так і ключові клієнти «оборонпрома». Основним покупцем стала українська армія, а експорт потроху зменшується на користь імпорту.

Схеми з підставними фірмами-агентами остаточно не зникли. Принаймні, протягом 2014, 2015 і 2016 років порушувалися кримінальні провадження за експортними контрактами, в яких фігурували в якості консультантів фіктивні офшорні компанії. Зокрема, в травні 2015 року «Укрінмаш» в рамках договору на постачання армії Об’єднаних Арабських Еміратів партії 23-мм снарядів до зенітним скорострільним гарматам вартістю в $14,82 млн перерахував за фіктивні агентські послуги зареєстрованої в Шотландії офшорці Fuerteventura Inter LP $1,92 млн. Цю угоду, як і ряд інших, поки розслідує НАБУ.

Як зазначено вище, «Укроборонпром» все частіше укладає імпортні контракти, ніж експортні. Тут ви навряд чи побачите схеми з офшорними фірмами-одноденками, але є певні нюанси.

Тут ви навряд чи побачите схеми з офшорними фірмами-одноденками, але є певні нюанси. Наприклад, з 2014 по 2018 рік за лаштунками «Укроборонпрому» йшла жорстока кулуарна боротьба за те, хто стане основним постачальником засобів зв’язку для ЗСУ. Спочатку переможцем вийшла ізраїльська компанія Elbit Systems, і у неї закупили велику партію рацій більш ніж на $7 млн.

Однак згодом з’ясувалося, що засоби зв’язку, продані ізраїльтянами, не просто неідеальні у співвідношенні ціна-якість — вони аналогічні тим, що стоять на озброєнні військ агресора (що автоматично означає: росіянам не складе багато проблем зламати шифри сил ООС). Тому «Укроборонпром» переорієнтувався на продукцію турецького виробника Aselsan. Корупційна складова цієї історії залишилася без уваги правоохоронних органів, однак ще в 2016-му говорили, що до неї причетний тепер вже колишній перший заступник секретаря РНБО (Гладковський — Свинарчук — А).

Інший приклад — імпорт чеських БМП-1, який в минулому викликав великий скандал з подачі видання «Новий час».

Якщо коротко: «Укрооборонпром» купив через польську компанію Wtorplast у чеській Excalibur Army бойові машини БМП-1, які чехи, у свою чергу, придбали у оборонного відомства Швеції. Нарікання викликало те, що на папері польському Wtorplast від чехів БМП-1 дісталися за ціною металобрухту (приблизно $20 тис. за штуку), а «Укроборонпром» їх купив десь у десять разів дорожче (подробиці в публікації На крадіжці Вітчизни — А).

Скандал доволі швидко владнали, адже дійсно, нашим зброярам та їх чеським партнерам довелося піти на хитрощі, щоб обійти перешкоди європейського законодавства, а реальна вартість майже нової БМП-1 набагато вище $20 тис. за одиницю. Проте, як у нас зазвичай буває, за деревами не помітили лісу.

Excalibur Army, яка продала нам ці БМП, і з якої, як держпідприємства «Укроборонпрому», так і деякі приватні розробники озброєнь домовилися про співпрацю, входить в холдинг Czechoslovak Group чеського мільярдера Ярослава Стрнада.

Мало того, що діяльність цього бізнесмена на ринку озброєнь іноді, скажімо так, виглядає підозріло (див. Дослідження OCCRP). Він був основним спонсором виборчої кампанії проросійського президента Чехії Мілоша Земана — політика, явно недружніх до України.

Ні, звичайно, це не означає, що нам слід триматися подалі від Czechoslovak Group — це холдинг однозначно може допомогти зміцненню обороноздатності нашої країни (він має дуже цікаві для нас виробничі потужності і технології), і нам варто спробувати скористатися цією можливістю. Просто слід бути готовими до наслідків, тому що в світі торговців зброєю життя мінливе, а наслідки — неминучі.

Окрема історія — нові зразки озброєння, які просувають для армії окремі державні підприємства та приватні компанії. Серед їхніх пропозицій є, зокрема, не до кінця доопрацьовані зразки озброєнь (деякі з них пішли в серію і приносять головний біль нашим військовим — як той же міномет «Молот», броньовик «Спартан», БПЛА Spectator тощо.

Правда, «сирість», за словами фахівців, — проблема будь-яких нових зразків озброєнь). Але також серед цих речень, є й такі, необхідність в яких більш ніж сумнівна — наприклад, безпілотні бронетранспортери, самохідні міномети, що заряджаються з дула, або квадрокоптер, озброєний гранатометом. Незважаючи на неоднозначність подібних проектів, їх для заробітку намагаються нав’язати армії, іноді з помітним успіхом. Але це — тема для окремої публікації.

Останнім часом завдяки журналістським розслідуванням розголосу набула тема корупції при ремонті і модернізації озброєнь (як для українського війська, так і для іноземних замовників). Деяким з причетних до «оборонці» цей скандал навіть коштував роботи і свободи. Але неприваблива картина стану справ у цьому сегменті була показана не в повній мірі. А ситуація тут така.

Не секрет, що наша оборонка виробляє далеко не всі комплектуючі. Комплектуючі ці можна взяти з старих запасів на складах, або ж пошукати на ринку. Склади Міноборони, так і оборонних підприємств спустошувалися останні 20 років. Придатні зразки військової техніки (після демілітаризації), не кажучи вже про гори комплектуючих, за залишковою ціною (тобто, іноді дешевше металобрухту) викупили приватні структури, часто засновані вихідцями з оборонної промисловості. А потім помалу по мірі необхідності продавали тому підприємствам оборонної промисловості, але вже за ринковими цінами. Почалася війна, попит на подібний товар різко виріс, майже миттєво виник величезний дефіцит. А значить, ціни підскочили до небес (а дефіцит цей закрити імпортом з-за кордону проблематично, адже мова йде не про товари широкого споживання, які можна замовити на Amazon» або «Ebay»).

Разом з тим дала про себе знати вітчизняна бізнес-культура економії на податках. А ціна питання для бізнесу тут чимала. Наприклад, за поставку партії якихось запчастин, грубо кажучи, на мільйон, одного лише ПДВ потрібно заплатити 200 тисяч. І, як показує реєстру судових рішень, бізнес, задіяних у постачанні для «оборонки», часто намагається податки не платити.

Чи не звичною стала практика, коли на тендери підприємств «Укроборонпрому» реальна фірма-постачальник відправляє підставну ТОВ, записане на алкоголіка або неграмотного рома. А отримані після поставки за контрактом гроші перекидає на конвертаційну «майданчик» — і виводить зароблене в готівку, уникаючи сплати до держбюджету (варто зауважити, що учасники угод в «оборонці», судячи з матеріалів кримінальних проваджень — далеко не головна клієнтура тих «майданчиків»).

«Схематозниками» керує «невидима рука ринку», адже вартість послуг за висновку та відмиванню грошей коштує в середньому 5%, максимум — 10% від суми. Тому так вигідніше, ніж чесно платити податки. До того ж, кінцевого бенефіціара конвертаційної схеми вкрай складно зафіксувати і притягнути до відповідальності — зазвичай під суд потрапляють підставні особи.

Відповідно, більшість кримінальних проваджень, пов’язаних з «Укроборонпромом», відкриті за фактами розтрати державних коштів, фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків і відмивання грошей, а не чисто корупційних діянь, таких як вимагання і отримання незаконної вигоди. Зараз таких виробництв розслідується десятки, фігурантів у них — сотні.

Дуже заповзятливі громадяни, особливо ті, що раніше були причетні до схем до Оборонпрому, швидко зметикували, що дефіцит комплектуючих для озброєнь можна непогано заробити, ввозячи їх з-за кордону. Зараз важко оцінити масштаби сірого імпорту товарів військового призначення.

Однак очевидно, що колишні працівники компаній «Укроборонпрому», які роками наживалися на експортних схемах з офшорними агентами, зараз знову в грі. Маючи зв’язку з такими ділками в різних кінцях світу, а також з чиновниками «Укроборонпрому», вони знають, за що наші зброярі готові платити шалені гроші, і де це дістати.

І очевидно отримують — а потім привозять і збирають свої вершки з оборонного бюджету. Зокрема, одну з найскандальніших операцій з постачання обладнання для «Укроборонпрому», «авторство якої приписують сина колишнього першого заступника секретаря РНБО, насправді скоїв через мережу підконтрольних підставних фірм екс-глава «Укрінмашу», звільнений від посади за корупцію. Іронія в тому, що якщо б цей «мафіозо» вчасно не з’явився зі своєю пропозицією, у «Укроборонпрому» міг би зірватися важливий контракт (зауважу: я не намагаюся когось виправдати, просто констатую непривабливий стан речей).

У той же час, на мою думку, зображений представниками влади і прийнятий журналістами образ збройного контрабандиста-авантюриста, який на свій страх і ризик тирить на території Росії необхідні української обороні деталі і везе їх обхідними стежками через кордон, м’яко кажучи, дещо перебільшений.

Звичайно, одинаки-авантюристи, на кшталт Ігоря Кияшко, який намагався контрабандою вивезти з Росії комплект лопатей до двигуна винищувача Міг-29 і (за версією ФСБ), а також викрасти технології новітнього РСК С-400, і потрапив у пастку російських спецслужб — не виняток у реаліях торгівлі зброєю. Але подібні люди — непрохані гості на цьому «святі життя».

Кораблі, зафрахтовані компаніями «Мережі «Одеса», почали доставляти «цікаві» вантажі не тільки, але і в українські порти. Химерна мережу підставних офшорних фірм налаштувалася на супровід заплутаних поставок для українського оборонпрому. Не дивуйтеся, коли раптом дізнаєтеся, що, наприклад, танкові двигуни або лопаті вертольотів радянського зразка для України стане виробляти якийсь LLC, зареєстроване карибським офшором десь у передмісті Дубліна, або Абу-Дабі. Якась бригада отримає на озброєння партію майже нових бойових машин. Молодий успішний бізнесмен відкриє новий модний ресторан у центрі Києва.

Життя буде продовжуватися. Війна буде продовжуватися. Зброя буде.

Якщо не здамося.

Ярослав Гармаш, опубліковано у виданні ФОТОГРАФІЇ

Торгівля українською зброєю — бізнес Кремля. До цих пір? оновлено: Квітень 11, 2019 автором: Redactor
Источник

Click to comment

Оставить комментарий

Most Popular

To Top